За крок до розпуску парламенту

Мабуть ще довго ЗМІ, експерти та громадяни будуть з запалом обговорювати те, що відбувалось 27 липня.

Цей сплеск суспільної уваги до першого загальнонаціонального "круглого столу" - цілком закономірний результат тих шести годин, коли народ мав змогу побачити і почути своїх політичних лідерів.

Те, що відбувалося "за лаштунками" – за закритими дверима – було лише закономірним продовженням того, що побачили всі.

Звичайно частина глядачів стверджує, що "круглий стіл" був тільки виставою, щоб прикрити неприємний факт – створення "ширки" ("широкої коаліції") – тобто входження в коаліцію з Партією регіонів та СПУ - "Нашої України" та виключенням з гри КПУ.

Частина буде викривати позицію президента або Тимошенко і посміхатись з Януковича.

Але хотілось би звернути увагу на інше.

Ні – не на формат обговорення. І не спробу "публічного" створення "широкої коаліції".

Здивував Ющенко. Президент вперше за півтора роки взяв на себе стратегічну ініціативу.

На цей привід теж існує багато думок – хто був справжнім режисером дійства, тобто "круглого столу". Але зараз це вже не важливо – президент був і модератором, і головною дієвою особою на "круглому столі".

Після довгих місяців млявого обговорення формату коаліцій в кабінеті на Банковій Ющенко прокинувся і почав власну гру. 27 липня 2006 року ми побачили .... повернення Ющенка з темряви президентських кабінетів, з сутінок політичних кулуарів в образі, який народ запам’ятав з Майдану. Президент – був головним і домінуючим в дискусії.

Незважаючи на те, що за кулісами "круглого столу" "широка коаліція" вже склалася, і політики розподіляли позиції – на круглому столі склалася інша гра. Особлива гра президента.

Ющенко не просто дискутував – він атакував потенційних союзників по коаліції, він вимагав висловити свої позиції щодо питань, які були запропоновані у вигляді універсалу національної єдності. І які питання?!

Перелік цих питань не міг не здивувати ані присутніх, ані глядачів.

Серед цілком загальних і типових – в Універсалі були пункти які стосувалися НАТО, російської мови, ЄЕП, європейської інтеграції.

І мабуть це могло б бути тільки частиною гри перед виборцями, якби не позиція, яку демонстрував президент.

Ющенко не тільки впевнено і зрозуміло пояснив свою позицію щодо стратегічного курсу для України. Він почав дискутувати з тими, хто апріорі не міг поділяти його позицію – наприклад Симоненко. Виникало запитання – "навіщо він це робить?"

При чому президент не хотів чути від політиків звичайні фігури політичної мови. Він полемізував з будь-яких більш менш спірних моментів і постійно запитував – "а що ви особисто думаєте?", "говоріть чесно" і т.д.

Складалося стійке враження – так Ющенко хотів показати країні хто є хто. Публічний формат загальнонаціональної політичної дискусії повинний був продемонструвати українському суспільству, що в діючому парламенті не має жодного політичного лідера, який міг би конкурувати з президентом в розумінні стратегії для України. Можна сказати – це вдалося.

І не тільки це. Президент ставив перед собою більш складні завдання. Під тиском неподоланних обставин Ющенко змушений був почати діяти. Як політик Ющенко завжди ухвалював характерні рішення тільки в умовах жорсткого вибору – "сьогодні або ніколи".

Такий час настав. Президент добре розумів, наскільки останні події навколо парламенту – створення антикризової коаліції - закріпляють на інституційному рівні розкол України.

Враховуючи регіональні особливості голосування, ситуація складалася таким чином, що з переходом у опозицію одночасно і БЮТ, і "Нашої України" – практично більшість виборців Заходу і Центру країни (читай виборців Ющенка) втрачала можливості впливу на політику.

І в цих умовах співпраця президента з коаліцією була б постійним актом зради.

Знаходитись же в спільній опозиції разом з демократичними силами президент не міг – це означало фактичну реалізацію "сценарію Кремля" та фактичний розкол України.

Таким кроком президент не визнав би правлячу коаліцію і міг би обмежити поле свого впливу де-факто на весь Східно-Південний регіон. Це остаточно підняло б стіну між Заходом та Сходом України, і могло б стати першим кроком к фактичному розколу країни.

Ця небезпека зростала на ґрунті конституційних змін, які в умілих руках Мороза слугували інтересам антикризової більшості для узурпації влади в парламенті.

А в поєднанні з практикою політичної корупції антикризова більшість могла в перспективі кількох місяців стати конституційною. Що означало б не тільки повну втрату контролю за діями більшості з боку президента і опозиції, але й втрату влади для президента в 2009 році (обрання Президента в парламенті) і перспектив для демократичних сил та демократії в цілому.

Цей сценарій вже почав реалізовуватися антикризовою коаліцією. При чому при повній підтримці їх виборців на Сході і Півдні.

Єдиною альтернативою цьому міг би бути розпуск парламенту, який пропонували Тимошенко і БЮТ. Однак, соціологія чітко показувала тенденцію – електорального домінування Партії регіонів і втрати довіри до "Нашої України" і президента. До цього слід додати в цілому негативне ставлення більшості виборців до розпуску.

Ситуація змусила Ющенко шукати інші шляхи виходу. Загальнонаціональний "Круглий стіл" і став такою відповіддю.

Чому саме "круглий стіл"? В чому був стратегічний задум Ющенко, якщо він був?

На сьогоднішній день переговори зайшли в тупик. І це може свідчити лише про одне – Ющенко тримає позицію. Тобто вона є. Її формулу Ющенко і представив на "круглому столі" – "політична платформа єдності нації – потім новий формат коаліції".

Саме створення спільного стратегічного курсу, на думку Ющенка, могло б гарантувати єднання України і не дозволило б вийти з цього формату жодній політичній силі коаліції.

А головне – припинило б руйнівні процеси в політичній системі – сепаратизм та узурпацію влади у парламенті.

При цьому відмову політиків від спільного політичного документу і визначення спільної стратегії Ющенко розглядав і розглядає як крок до розпуску парламенту. Він чітко заявив, що залишає за собою таке право.

Однак, ніхто з учасників зустрічі не був готовий до того, що президент вийде за межі необхідного для легітимації "широкої коаліції" формату і почне власну гру.

Янукович та представники Партії регіонів були налаштовані пережити цю публічну виставу як необхідний акт легітимації "широкої коаліції", яка була вже погоджена і узгоджена з "Нашою Україною" у закритому форматі переговорів і зафіксована у розподілі посад і в закритих "протоколах".

В обличчі Януковича, який майже відчув себе прем’єром, читалося повне нерозуміння позиції президента. Він не був готовий до того, що "круглий стіл" – буде чимось більшим ніж виставою перед виборцями.

Як актори прийшли на такий формат вистави і представники СПУ та КПУ.

Чітко розуміла свою роль і Тимошенко.

Для всіх, включаючи організаторів "круглого столу" з боку "Нашої України" та секретаріату, "круглий стіл" був ПР-акцією. Але не для Ющенка.

В якусь мить стало зрозуміло – він "побачив світло в кінці тунелю" і не захотів грати в чужу гру.

Сталося те, що і повинно було статися у випадку з Ющенком. Чим більший тиск і агресію виявляли Регіони і К – тим більше стійким і впертим у своєї позиції ставав президент.

В ситуації втрати – не тільки влади, але й потенційно, країни – Ющенко знову відчув свою місію. Так було в 2004 році.

І той, хто пам’ятає ті часи, був би дуже обережним з президентом. Політика шантажу і тиску на його позиції – найгірша стратегія для того, щоб досягти його прихильності.

Чим більше часу проходять переговори, тим більш зрозумілим стає факт - надії політиків домовитись про "коаліцію єднання" під "дахом" президента не справдилися.

Важко сказати, чи був у президента такий стратегічний задум, однак на практиці його стратегія набуває все більш чітких ознак.

Свідомо втягуючи опонентів в дискусію, Ющенко прагнув показати виборцям Партії Регіонів – якими є насправді позиції їх представників. Вимога підтримати універсал з суто євроінтеграційною і НАТівською позицією була не тільки тактичним кроком для витискання КПУ з коаліції.

Підписання такого універсалу Партією регіонів і СПУ означало б, що вони зрадили своїх виборців і відступили від позицій, на яких вони будували свою перемогу.

Але головне в цьому задумі було інше. Інтуїтивно Ющенко розумів - змусити політиків погодитись на спільний стратегічний курс – означало б зняти найбільш гострі питання, які розколюють суспільство - мова, НАТО, ЄЕП, євроінтеграція, нейтралізувати опонентів, розпорошити консолідований електорат Партії регіонів і тим самим зняти загрозу суверенітету України.

Чи вдалося реалізувати цей задум Ющенку? Регіони зрозуміли цей задум вже наприкінці засідання і використали типовий апаратний хід – вихід з публічного формату дискусії. В цьому були зацікавлені і всі інші політичні учасники.

Але питання сьогодні вже не в них. Хід за президентом. Сьогодні питання лише в тому - чи готовий він поступитися своєю позицією, своєю місією? Чи піде він за бажаннями політиків, які вже провели переговори і досягли взаємовигідних домовленостей і змінить позицію? Сьогодні все залежить від політичної волі Ющенка.

У випадку, якщо президент поступиться своїми принципами, і Регіони не підпишуть Універсал у президентському варіанті - ні "круглий стіл", ні його полеміка не будуть мати жодного сенсу.

Замість національної єдності і примирення ми отримаємо звичайну "ширку" – коаліцію олігархів Сходу і Заходу, і Юлія Тимошенко виявиться правою на всі 100%. Це буде зрада "Нашої України" своїх виборців. Тінь якої впаде і на президента.

Сьогодні, поки у президента ще є час, і він ще впливає на процес, необхідно довести свою справу до кінця. І виконати те, що він обіцяв – без єдиної національної платформи не може бути і коаліції.

Тоді розпуск. І Ющенко залишив за собою такий варіант.

Це важкий для нього вибір. Хоча б тому, що значна частина суспільства може не сприйняти його. Але це правильний вибір – бо він закриває сторінку "політичної зради" і "зрадників"; відкриває новий політичний етап, і дає ще один шанс для демократичного вибору і для нових політиків.

І шанс для незалежної України.

Вікторія Подгорна, Центр соціально-політичного проектування


Источник: “http://www.pravda.com.ua/articles/2006/08/1/3136844/”

ТОП новости

Вход

Меню пользователя